11 квітня ворог продовжив штурм в районах заводу «Азовсталь» і морського порту.

Підконтрольні Кремлю бойовики публічно підтвердили наміри Росії здійснити хімічну атаку на Маріуполь.

До хімічної атаки можуть вдатися, щоб захопити завод «Азовсталь» в місті, де нібито ховаються «націоналісти».

«Там підземні поверхи, тому брати даний об'єкт штурмом сенсу не має. Тому що можна покласти велику кількість своїх солдатів, а противник втрат як таких не понесе. Тому на даний момент треба розібратися з блокуванням цього заводу, знайти всі виходи і входи — в принципі, це можливо зробити. А після цього вже звернутися, я думаю, до хімічних військ, які знайдуть спосіб, як викурити кротів зі своїх нір», — заявив Басурін.

 Ситуація в Маріуполі

Як писав УНІАН, армія РФ й надалі намагається взяти Маріуполь під повний контроль. 11 квітня ворог продовжив штурм у районах заводу «Азовсталь» і морського порту.

Захоплення Маріуполя є важливим завданням росіян у боях за схід і південь України.

З початку блокади російськими окупантами Маріуполя вже загинули десятки тисяч тамтешніх мешканців.

За даними міської ради, рашисти розгорнули мобільні крематорії, щоб приховати докази своїх злочинів проти цивільних.

Многие российские убийцы, зверствовавшие в Буче и Ирпене, уже найдены.

Технологии с использованием системы распознавания лиц и искусственный интеллект помогают найти российских оккупантов, которые терроризируют мирное население Украины.

По словам Федорова, благодаря таким системам уже удалось найти многих убийц из Бучи и Ирпеня. Федоров также добавил, что работа продолжится и за довольно короткое время будет установлена детальная информация об этих людях, где и с кем они проживают.

«На самом деле, уже найдено много убийц, которые терроризировали гражданских людей в Буче и Ирпене. За короткое время мы установим всю информацию об этих людях: их профили в соцсетях, где и с кем они служат и живут. На сегодняшний день технологии позволяют найти каждого, кто хотя бы один раз попал в объектив. А учитывая то, как они любят выкладывать фото в интернете и количество камер в городах и домах, этот вопрос очень быстро решим», — заявил Федоров.

Ранее «Флот 2017» сообщал, что мэр Бучи Анатолий Федорук заявил, что после освобождения города в братских могилах уже похоронили 280 человек. Безоружных местных жителей расстрелировали, убивали в затылок русские нацисты. Среди погибших были мужчины, женщины, дети.

Также, главное управление разведки Минобороны опубликовало имена российских оккупантов, совершавших военные преступления в Буче Киевской области. В ГУР отметили, что за военные преступления преступники предстанут перед судом и будут привлечены к ответственности.

Понравился комментарий  "Помню, одна московская бабушка сказала Никите Сергеевичу в 1997 году, в прямом эфире, на «Радио — 1»: " Ваша семья жила хорошо при всех режимах !" Талантливые царедворцы! Этого у них не отнимешь! Умеют !

И еще один «Не трогайте артистов, проституток и кучеров. Они служат любой власти» © Адмирал Колчак

          Они жили в трехкомнатной квартире недалеко от ж-д вокзала и ни в какую войну не верили. Воспитывали двух сыновей. Один работал доктором и с каждой зарплаты приносил маме цветы, второй, пятиклассник, обожал математику. Жили дружно. Готовились к весне, вдумчиво покупая на рынке семена деликатесной кукурузы. Ждали майский и джазовый фестиваль.

   В то утро Лена (имя изменено) проснулась от телефонного звонка. Муж вышел в коридор и ответил коротко: «Да, понял, да». Она, расслышав невыносимое «война», поднялась с постели и потеряла сознание.Далее — сбор чемодана, в котором спустя время обнаружила духи, пудру, помаду и ни одной пары трусов. Решение остаться и несколько мучительных недель под землей. В подвале безостановочно гудело. Стены шли волнами и превращались в желе.

При авиаударах, не сговариваясь, люди опускались на колени и молились. И те, кто давно верует, и те, кто уверовал только сейчас. Опасались осколков. Все время казалось, что на бетонный пол падает гигантское пустое ведро.  Решение об отъезде было принято, когда снаряд угодил в соседний дом. Мигом сели в машину и двинулись по бездорожью. Совершенно одни, а не в плотном зеленом коридоре.

При выезде Лена оглянулись. Город провожал седым.Спустя время появились длинные, оплаканные беженцами, дороги. Поповичи, Пшемысль, Варшава. Польское радушие и хлеб-соль, вот только душа осталась в Чернигове с мужем и старшим сыном. В этом городе она влюбилась, вышла замуж и родила детей. Вела Степашку в первый класс и пекла пирожки с калиной. Здесь написано «Слово о полку Игореве» и похоронены ее трижды поседевшие деды. Здесь ее небо, солнце, корни.По соседству с Леной жила семья: слепой мужчина и женщина с нездоровым сердцем.

Пожилые, тихие, невзыскательные. В один из дней хозяйка вышла за хлебом и не вернулась. Растерянный слепец всюду ее искал, спотыкаясь о тапочки. Потом обреченно присел у окна. На столе лежала записка со словами: «Дорогой, если со мной что-нибудь случится, помни, я очень тебя люблю».

В середине марта Анна с Владимиром, держась за руки, шли мимо детской областной больницы. Народу собралось много. Будущие мамы, старики, молодые люди, желающие сдать кровь. В этот момент ожили грады, и народ рухнул на землю. Вместе с ними и Владимир, не отпуская руку жены. Когда отгремел последний выстрел, поднял голову и ужаснулся. Всюду надорванные люди и надорванная земля. Аня на первый взгляд выглядела целой и невредимой, вот только вставать не торопилась, и смущала красная струйка изо рта. Мужчина нес женщину на руках и кричал что есть силы. Любимая была непривычно тяжелой, еще теплой, но уже неживой.

Жителей Чернигова расстреливали в очереди за хлебом, водой и медикаментами. Хоронили в пакетах, без отпевания и венков. Город продолжают лишать памяти, истории, святыни. Обезличивают, обездвиживают, пытаются сравнять с землей. Так в 12 веке действовала монголо-татарская орда. Так поступает орда русская…Ирина Говоруха

Разговаривает со своим плененным сыном, да и раненным к тому же, ровным голосом… А в конце, ну все пока

41-й день. Як спиться, душогуби?

Всі українці вам бажають згуби!

Ви вкрали у діток їхнє дитинство,

В дівчаток найсвятіше — материнство!!!

Хай, с#ки, сняться вам дівчатка з Бородянки,

Куди ввірвалися кадирівці на танках,

І чули наші цю бридоту в перехватах,

Це омерзенне: «мы хахлушек будем тра#ать»!

А вчителька-красуня з Броварів?

(Щоб нелюд в пеклі сотню літ горів!!!)

Що на очах в батьків погвалтували,

А потім, виродки, ще й в рашу десь забрали!

А дівчинка, котрій стріляли в личко,

І все це бачила її мала сестричка!!!

А хлопчик, що з бабусею в човні

Хотів втекти… обоє вже на дні!

А скільки трупів в Ірпені лежали,

І орки їх на танках каткували!!!

Як на очах в гостомельського сина

Вбивала татка мразь-недолюдина!

Макарів… То за яку таку провину

Стріляли мирним мешканцям у спину???

А перед тим, як бідних розстріляли,

Злочинці для них руки зав'язали!..

Могили братські у дворах міських кварталів, ,

Де мирні люди донедавна проживали,

І чи могло їм в страшнім сні таке наснитись???..

То ЯК ми можемо з оцим усім змиритись???

Чи маєм право ми оце усе забути?

Таке, що розум відмовляється збагнути!..

Ті корови розстріляні, нещасні коні,

Ті звірі в зоопарках замордовані!

Такої дикості не бачив цілий світ!

-Десяткам, тисячам перерваний політ!!!

ЦерквИ, музеї і пологові бомбити!

-Вам ЯК з смертями цими, орки, жити???

А драмтеатр Маріупольський вам як?

А все нажите із будинків надурняк?

Як капці, с#ка, твоїй жінці підійшли?

А килими — на стіни? Чи на підлогу залягли?

Як вам вареннячко укропське? А сальце?

Горілка наша вам по кишах не пече?

Щоб вам згоріли ваші киші, все нутро!

І весь ваш рід уже не змиє це тавро!

Тавро убивць, гвалтівників, злодюг, бандюк,

Хай найскоріше вже прийде для вас каюк!

За всіх убитих до десятого коліна

Хай буде проклята уся орда зміїна!

Хай пахнуть трупи українців вам до скону

І хай ним задихнеться той на троні!

Хай зняті хрестички з маленьких діточок

Спечуть вам душу й тіло до кісток!!!!!..............

«А ми тую червону калину підіймемо!

А ми нашу Славну Україну гей-гей розвеселимо!!!»

ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!!!

Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей.Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями.

Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський балєт.Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх руських композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама.А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів.Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив.

Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя. Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєліких руських композіторов.Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую руськую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі. А перед тим, як застрелити, орки зав’язували їм руки.

Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті.Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую руськую живопісь.Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю.

Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках.Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам.Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський театр.Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині.

Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти. А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами.

Розмов, в яких крім на*уя на нах*ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побатрими гвалтують хохлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.Більше нема ніякої вєлікої руської культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта. Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць. Диких людей, яким нема місця в цивілізованому світі!

Очень часто в последнее время вспоминаются слова старой песни «хотят ли русские войны»! А вот стихотворение оно говорит о многом! Русские вы не забыли эту песню?

Хотят ли русские войны? Пускай вам скажут пацаны,

Кто под Васильевкой стоит, Кто под Сумами вечно спит,

Кто под Пологами в бояхНе помнил слова БОЛЬ и СТРАХ.

Спросите просто у ВЕСНЫ: Хотят ли русские войны?

Хотят ли русские войны, Спросите вы у сатаны,

Который в бункере сидитИ вволю ест, и вдоволь спит,

Вкушая страстно кровь детей, Кровь украинских матерей.

Спросите вы у сатаны: Хотят ли русские войны?

Скажите, «братский» наш народ,

Зачем по Харькову он бьёт? Зачем Чернигов он бомбит,

И Киев наш за что горит? В чём Мариуполь виноват?

Ну, не молчи, ответь нам, «брат»: Зачем вам боль моей страны?

Хотят ли русские войны… Хотят ли русские войны?

Россия, где ж твои сыны? Тела их во поле лежат.

Ты забери детей назад.Ты раздели скорбь матерей,

Верни хоть мёртвых сыновей.Они уж больше не нужны?

Хотят ли русские войны?.. Хотят ли русские войны?

Молчите, наложив в штаны, Позоря честь своих отцов

-Советской армии бойцов, И дедов, кто фашизм прогнал,

Кто Киев спас — врагу не сдал! Их души ужаса полны!

Хотят ли русские войны… Встал Мелитополь и Херсон,

Забыв про голод и про сон, Бердянск, Каховка и Чонгар,

И атомный Энергодар, Ирпень, Житомир и Токмак,

Над ними сине — жёлтый флаг, Их не страшит сирены вой!

Идите русские… домой.

Автор невідомий

Взлетают резво до неба качели,

колышутся кудри детских голов слышно веселье,

пока не стемнели дворы Мариуполя стройных домов

Вечером окна светят уютно

мамочки спать зазывают детей

бабушки с лавки встают неохотно,

не всех обсудили местных людей

Пришла с тренировки девочка Катя

ей десять лет, ещё всё впереди

ласково треплет собачку лохматя

звонко командует:-Бася, возьми!

На тех же качелях вечером шёпот,

на ушко любимой вещает юнец:

рожать будем деток — радости хлопот,

скоро тебя поведу под венец.

Взрыв! Канонада! Пожар за углом!

Земля дрожит! Сложился дом!

Все жизни высохли до дна

… Дым…Пепел…Кровь…Война..

Руины обугленных бывших домов

пустыми глазницами смотрят слепо..

Смертельная тяжесть бетонных оков,

души птицами взмыли на небо..

Благополучный взирает мир,

боится тревожить кровавый пир.

Пустые качели в рассветном дыму

скрипят тоскливо одни на ветру..

2011-2022 Катя Дяченко

 Девочка Катя с папой погибла на глазах у мамы и младшего братика, когда снаряд попал в дом.

Мама с сыном попала в травматологию, но по больнице был нанесён авиаудар…

Мама с братиком погибли через пару дней после Кати с папой !!!

Это озверевшие и осатаневшие монстры, такое невозможно забыть и простить!!!